Спілкування дітей

Як спілкуються малюки

Спілкування молодших дошкільнят зовсім не схоже на їхнє спілкування з дорослими. Вони по-іншому розмовляють, дивляться один на одного, інакше поводяться.

Перше, що кидається в очі, - це надзвичайно яскрава емоційна насиченість спілкування дітей. Вони буквально не можуть розмовляти спокійно - кричать, верещать, регочуть, лякають один одного і при цьому захлинаються від захвату. Підвищена емоційність і розкутість істотно відрізняє контакти малюків від їх взаємодії з дорослими. У спілкуванні однолітків спостерігається приблизно в 10 разів більше яскравих експресивно-мімічних проявів, що виражають найрізноманітніші емоційні стани: від лютого обурення до бурхливої радості, від ніжності і співчуття до бійки.

Ще одна важлива особливість контактів дітей полягає в нестандартності їх поведінки й у відсутності будь-яких правил і пристойності. Якщо в спілкуванні з дорослим навіть найменші діти дотримуються певних норм поведінки, то при взаємодії з однолітками малюки використовують найнесподіваніші і непередбачувані звуки і рухи. Вони стрибають, стають у химерні пози, кривляються, передражнюють один одного, тріщать, квакають і гавкають, придумують неймовірні звуки, слова, небилиці тощо. Такі дивацтва приносять їм веселість - і чим чудніше, тим веселіше. Звісно, дорослих подібні прояви дратують - так і хочеться швидше припинити це неподобство. Здається, що така безглузда метушня тільки порушує спокій, і звичайно ж не має ніякої користі і ніякого стосунку до розвитку дитини. Але якщо всі діти дошкільного віку при першій можливості знову і знову кривляються і передражнюють один одного, значить, їм це для чогось потрібно?

Чому діти сваряться?

У середині дошкільного віку відбувається рішучий перелом у ставленні до однолітка. Картина взаємодії дітей суттєво змінюється. Після чотирьох років спілкування (особливо у дітей, які відвідують дитячий сад) з однолітком стає привабливішим за спілкування з дорослим, і займає все більше місце в житті дитини.

Дошкільнята вже абсолютно свідомо вибирають товариство однолітків. Вони явно вважають за краще грати разом (а не поодинці), і інші діти стають більш привабливими партнерами, ніж дорослі.

Поряд з потребою у спільній грі, у дитини 4-5 років зазвичай з´являється потреба у визнанні та повазі однолітка. Ця природна потреба створює масу проблем у стосунках дітей і стає причиною багатьох конфліктів. Дитина всіма силами прагне привернути увагу інших, чуйно ловить у їхніх поглядах і міміці ознаки ставлення до себе, демонструє образу у відповідь на неувагу або закиди партнерів. Для дитини значно важливіша її власна дія або вислів, а ініціатива однолітка в більшості випадків нею не підтримується. Особливо яскраво це виявляється в неможливості продовжити і розвинути діалог, який розпадається через нездатність почути партнера. Кожен говорить про своє, показує свої досягнення і абсолютно не реагує на висловлювання партнера. Ось, наприклад, типова розмова двох маленьких подруг:

- У моєї ляльки нова сукня.

- А мені мама купила тапці, дивись...

- А моя лялька краща за твою - у неї волосся он яке довге і можна коси заплітати.

- А я своїй бантики зав´язую. Я вже вмію бантики зав´язувати, а ти ні.

- А я вмію принцесу з бантиками малювати...

Що тут відбувається? Здавалося б, дівчата бавляться. Але в кожній фразі їхньої розмови обов´язково стоїть «я»: у мене є, я вмію, моє краще і т.д. Діти ніби хваляться один перед одним своїми вміннями, достоїнствами, майном. Всі ці достоїнства важливо не просто мати, але продемонструвати їх однолітку, причому так, щоб хоч у чомусь (а краще у всьому) перевершити партнера. Нова річ чи іграшка, яку нікому не можна показати, втрачає половину своєї привабливості.