Особливості спілкування дитини
з дорослими	з однолітками
Дорослий посідає центральне місце у житті дошкільника, тому досвід спілкування з ровесниками постійно переломлюється крізь досвід спілкування з дорослими. Дефіцит цього спілкування призводить до різкого збіднення відносин між дітьми	Якщо запропонувати дитині 5-го року життя вибрати кількох партнерів (однолітків та дорослих) для взаємодії у різних обставинах, вона вибере для гри, розгляду книжок, бесід саме однолітків, у спілкуванні з якими вона матиме можливість перевірити, як засвоїла досвід і настанови дорослих, безпосередньо порівнюючи свою поведінку з діями інших дітей, у суперечках та обговореннях з ними того, що і як слід робити
В ідентичній предметній ситуації загальний рівень спілкування дитини з дорослими вищий за рівень її спілкування з однолітками. Цей результат не залежить від того, чи бере дорослий активну участь у грі, чи займає позицію уважного і доброзичливого, але стороннього спостерігача. Дитина сприймає дорослого як суб’єкт, що має високі моральні якості, моральні переваги, є різносторонньою особистістю	Спілкуючись з ровесниками, діти розмовляють з ними частіше й більше, ніж з дорослими, але винятково у ході справи. Спілкування з рівними партнерами створює сприятливі умови для пізнання дітьми своїх потенцій через вільне виявлення творчого потенціалу за відсутністю обмежувальних регуляцій дорослих
Від дорослого діти чекають допомоги й оцінки, хотіли б залучити його до гри	З однолітками діти вступають у практичну ситуативну взаємодію, під час якої спілкування має другорядну, службову роль
Дошкільнята гостро реагують на оцінки, які дають їм та іншим дітям. Вони радіють будь-якій похвалі дорослого, навіть незнайомого. Збіг думок та оцінок дитини з поглядами дорослих - критерій правильності цих оцінок. Водночас м’яке зауваження дорослого може сприйматися занадто гостро – діти сердяться, сперечаються, можуть навіть заплакати	Під час спілкування з однолітками мовлення дітей більш розгорнуте, лексично багатше, емоційне та спрямоване на партнера, у ньому менше елементів ситуативності. Діти втричі частіше, ніж у спілкуванні з дорослими, вживають прикметники, які передають їхнє етичне та емоційне ставлення до явищ, предметів, людей
Спілкуючись з дорослими, діти дотримуються певних загальноприйнятих норм поведінки, тому експресивно-мімічних проявів, які виражають найрізноманітніші емоційні стани, у них у 9 разів менше, ніж під час спілкування з однолітками. Діти вдвічі частіше приймають та підтримують ініціативу дорослого, але втричі менше схвалюють його. Діти у 10 разів рідше, ніж з приятелями, вступають з ними у конфліктні ситуації. Розмови з дорослими відбуваються приблизно в 1,5 рази рідше, ніж з однолітками	Для взаємодії з однолітками характерна нестандартність та нерегламентованість спілкування, переважання індивідуаль них дій дитини над діями у відповідь партнеру. Багато дій та звертань, які практично відсутні в контактах з дорослими: сперечання, нав’язування своєї волі, вимоги, накази, обмеження. Діти вдаються до несподіваних дій та рухів, подекуди надто розкутих, не заданих ніякими зразками (кривляння, передражнювання)
Завдяки тому, що в процесі спілкування діти пильно вдивляються в обличчя дорослого, вони можуть уловити те, що він сам не усвідомлює або, може, й не помічає. Саме цим пояснюється надзвичайна інтуїція дітей. Як правило, доросла людина, дотримуючись етикету, не свердлить поглядом співрозмовника, тим часом як дитина, дивлячись просто у вічі, робить висновок, найчастіше правильний, про те, що насправді думає і відчуває співрозмовник, особливо в перші десять секунд після знайомства, коли людина ще не знає, як подати себе, тож не криється з тим, що пізніше намагатиметься приховати. Саме в цьому полягає цінність першого враження	Діти ставляться до однолітка як до суб’єкта, ревниво, прискіпливо спостерігають за його діями, постійно оцінюють їх, часто критикують. Водночас мало цікавляться ним самим, не можуть чітко відтворити його портретні риси, не дуже переймаються душевним станом партнера, не цікавляться важливими обставинами його життя, хоча чутливо сприймають усі ці нюанси у ставленні ровесників особисто до них. Готовність виконати розпорядження, доручення однолітка, відповісти на його запитання, виразити співчуття в два рази вищі у відповідь на доброзичливе звертання, ніж на різке й авторитарне
Інтенсивніше спілкуються з дорослими дівчатка та молодші дошкільнята	Хлопчики та старші дошкільники частіше спілкуються з однолітками
Діти з дорослими найчастіше контактують за допомогою поглядів	З однолітками використовують практично дійові операції
У приміщенні діти 4-5 років частіше спілкуються з дорослими	На відкритому повітрі віддають перевагу спілкуванню з іншими дітьми
Якщо дитина виховується в сім’ї одна, вона надає перевагу спілкуванню з дорослими	Діти, які мають старших братів і сестер, більше спілкуються з іншими дітьми
Мотиви спілкування
Потреба в доброзичливій увазі; в співробітництві; в повазі; у взаєморозумінні та співпереживанні	Потреба у враженнях; в активній діяльності; у визнанні й підтримці

Спілкування дітей

Як спілкуються малюки

Спілкування молодших дошкільнят зовсім не схоже на їхнє спілкування з дорослими. Вони по-іншому розмовляють, дивляться один на одного, інакше поводяться.

Перше, що кидається в очі, - це надзвичайно яскрава емоційна насиченість спілкування дітей. Вони буквально не можуть розмовляти спокійно - кричать, верещать, регочуть, лякають один одного і при цьому захлинаються від захвату. Підвищена емоційність і розкутість істотно відрізняє контакти малюків від їх взаємодії з дорослими. У спілкуванні однолітків спостерігається приблизно в 10 разів більше яскравих експресивно-мімічних проявів, що виражають найрізноманітніші емоційні стани: від лютого обурення до бурхливої радості, від ніжності і співчуття до бійки.

Ще одна важлива особливість контактів дітей полягає в нестандартності їх поведінки й у відсутності будь-яких правил і пристойності. Якщо в спілкуванні з дорослим навіть найменші діти дотримуються певних норм поведінки, то при взаємодії з однолітками малюки використовують найнесподіваніші і непередбачувані звуки і рухи. Вони стрибають, стають у химерні пози, кривляються, передражнюють один одного, тріщать, квакають і гавкають, придумують неймовірні звуки, слова, небилиці тощо. Такі дивацтва приносять їм веселість - і чим чудніше, тим веселіше. Звісно, дорослих подібні прояви дратують - так і хочеться швидше припинити це неподобство. Здається, що така безглузда метушня тільки порушує спокій, і звичайно ж не має ніякої користі і ніякого стосунку до розвитку дитини. Але якщо всі діти дошкільного віку при першій можливості знову і знову кривляються і передражнюють один одного, значить, їм це для чогось потрібно?

Чому діти сваряться?

У середині дошкільного віку відбувається рішучий перелом у ставленні до однолітка. Картина взаємодії дітей суттєво змінюється. Після чотирьох років спілкування (особливо у дітей, які відвідують дитячий сад) з однолітком стає привабливішим за спілкування з дорослим, і займає все більше місце в житті дитини.

Дошкільнята вже абсолютно свідомо вибирають товариство однолітків. Вони явно вважають за краще грати разом (а не поодинці), і інші діти стають більш привабливими партнерами, ніж дорослі.

Поряд з потребою у спільній грі, у дитини 4-5 років зазвичай з´являється потреба у визнанні та повазі однолітка. Ця природна потреба створює масу проблем у стосунках дітей і стає причиною багатьох конфліктів. Дитина всіма силами прагне привернути увагу інших, чуйно ловить у їхніх поглядах і міміці ознаки ставлення до себе, демонструє образу у відповідь на неувагу або закиди партнерів. Для дитини значно важливіша її власна дія або вислів, а ініціатива однолітка в більшості випадків нею не підтримується. Особливо яскраво це виявляється в неможливості продовжити і розвинути діалог, який розпадається через нездатність почути партнера. Кожен говорить про своє, показує свої досягнення і абсолютно не реагує на висловлювання партнера. Ось, наприклад, типова розмова двох маленьких подруг:

- У моєї ляльки нова сукня.

- А мені мама купила тапці, дивись...

- А моя лялька краща за твою - у неї волосся он яке довге і можна коси заплітати.

- А я своїй бантики зав´язую. Я вже вмію бантики зав´язувати, а ти ні.

- А я вмію принцесу з бантиками малювати...

Що тут відбувається? Здавалося б, дівчата бавляться. Але в кожній фразі їхньої розмови обов´язково стоїть «я»: у мене є, я вмію, моє краще і т.д. Діти ніби хваляться один перед одним своїми вміннями, достоїнствами, майном. Всі ці достоїнства важливо не просто мати, але продемонструвати їх однолітку, причому так, щоб хоч у чомусь (а краще у всьому) перевершити партнера. Нова річ чи іграшка, яку нікому не можна показати, втрачає половину своєї привабливості.

Порівняння спілкування дитини з дорослим та з ровесником

Порівняння спілкування дитини з дорослим та з ровесником

У системі взаємовідносин дитини з оточуючими можна виділити дві, важливі у виховному плані, лінії: дитина-дорослий, дитина-дитина.

Взаємовідносини дитина-дорослий мають провідне значення, виступають першоосновою всіх видів ставлення дитини до дійсності й джерелом її психічного розвитку.

Дорослий - носій зразків, норм, правил, прийнятих у суспільстві, його позиція характеризується словами: "старший, знаючий, авторитетний, вмілий". З віком у дитини виникає і чимдалі посилюються потреби у самостійності, творчості, самопізнанні реалізувати які він прагне з ровесником як рівним собі партнером.

На думку М.І.Лісіної, спілкування дитини з дорослим та з ровесником - різновиди єдиної комунікативної діяльності. Ці різновиди об'єднує предмет діяльності - інша людина, партнер дитини по спілкуванню, а також - продукт, яким виступає самопізнання й самооцінка через пізнання й оцінку партнера (і партнером).

Водночас дослідники спілкування між ровесниками у дошкільному віці А. Г. Рузська, Л. М. Царєгородцева, Л. Н. Галігузова, Н. І. Ганошенко, О. О. Смірнова, Д. Б. Годовікова, Н. Н. Авдєєва та ін. підкреслюють специфічну роль у загальному психічному розвиткові дитини її спілкування з однолітками порівняно із спілкуванням із дорослими. Контакти з однолітками відзначаються невимушеним і розкутим характером, яскравим емоційним забарвленням. Водночас ці контакти значно поступаються сфері спілкування з дорослими своєю змістовністю та глибиною особистісних відносин. На думку колективу психологів під керівництвом А. Г. Рузської, у спілкуванні з ровесником створюються умови, що забезпечують дитині самопізнання й самооцінку у тих видах діяльності, що відбуваються спільно з ровесником. Спілкування з рівним за статусом партнером створює сприятливі умови вільного виявлення творчих потенцій дитини в умовах відсутності обмежуючих настанов так контролю дорослих. Спілкування з ровесником стимулює розвиток ініціативності дошкільників.

Інші дослідники звертають увагу на те, що у товаристві ровесників відбувається взаємовплив, а у спілкуванні з дорослим останній підпорядковує собі дитину, яка виступає виконавцем (К. Вокслер). Дошкільники рідше виявляють альтруїстичну поведінку щодо дорослого, менш агресивні та менш наполегливі у спробах спілкуватись з ним; а вимоги та протидію частіше адресують ровесникам (Р. Краснор, Б. Л. Вайтинг). Дослідження Є. В. Субботського свідчать, що ровесник сприяє формуванню критичного ставлення. Такої ж думки притримується Г. А. Цукерман.

У лабораторії дошкільного виховання Інституту психології ім. Г. С. Костюка у 80-х роках було проведено низку досліджень взаємин дошкільників, які показали їх необхідність при формуванні позитивної спрямованості на іншу людину, у розвитку гуманних почуттів та навичок гуманної поведінки (В. К. Котирло, С. Є. Кулачківська, С. О. Ладивір, Ю. О. Приходько).

Таким чином, спілкування з дорослим виступає важливим, але недостатнім фактором повноцінного, гармонійного розвитку особистості дошкільника. На його основі повинні розвиватись взаємовідносини дитини з ровесниками, які є необхідною умовою її готовності до шкільного навчання.

Доброго дня, шановні друзі! Рада вітати Вас на моєму блозі.Я цікавлюся актуальною темою:"Проблеми дошкільнят у спілкуванні з однолітками".

 Спілкування – це спосіб виразити те чи інше відношення до людини чи інших людей.

Ціль спілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У тварин ціллю спілкування може бути побудження іншої живої істоти до певних дій, попередженням про те, що необхідно утриматись від тих чи інших дій. Мати, наприклад, голосом чи рухами попереджає дитя про небезпеку; одні тварини в стаді можуть попереджати інших, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.

У людини кількість цілей спілкування збільшується. В них вмикається передача і отримання об’єктивних знань про світ, навчання і виховання, угода розумних дій людини і їх сполучних дій, встановлення і з’ясування особистих та ділових взаємовідносин. Люди обмінюються один з одним інформацією, знаннями, здібностями, вміннями і навиками. Людське спілкування багатопредметне, воно різноманітне за своїм внутрішнім вмістом.

Важливими видами спілкування у людей є вербальне і невербальне спілкування. Невербальне спілкування – це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти. Вербальне спілкування притаманне тільки людині і обов’язковою його умовою є засвоєння мови.

За своїми комунікативними можливостями воно надзвичайно багатше всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити.

Спілкування має велике значення у формуванні людської психіки, її розвиток і становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, дякуючи широким можливостям до навчання, людина набуває всіх своїх вищих пізнавальних здібностей і якостей. Через активне спілкування з розвинутими особистостями вона сама перетворюється в особистість.

Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкування з людьми, вона не стала б ніколи цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, була б до кінця життя напівзвіром, лише зовні, анатомо-фізіологічно, нагадуючи людину.

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. Психічний розвиток дитини починається із спілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію.

В останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин. Учені і практики визначають різні аспекти цієї складної проблеми. Зокрема, виявляються особливості взаємин дітей на різних вікових етапах, ведуться пошуки найефективніших засобів їх формування. І це цілком закономірно. Адже важко переоцінити значення позитивних взаємин у моральному вихованні людини нового суспільства.

Індивідуальний розвиток дитини не можна розглядати і вивчати поза її спілкуванням з дорослими і ровесниками. Саме в процесі набуття досвіду спілкування з іншими людьми закладаються основи моральних якостей особистості. Дитячі взаємини виявляються і формуються у спільній діяльності. Існує взаємозв’язок між рівнем взаємин і рівнем діяльності дітей.

Ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки, підкорятися його вимогам. Тут виховується гуманне ставлення дітей один до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователів і товаришів, уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.

Проблему спілкування дітей дошкільного віку досліджували такі видатні вчені як Л.Н.Галігузова, М.І.Лісіна, М.Н.Репіна та ін.

Об’єкт дослідження даної роботи – спілкування дітей дошкільного віку з однолітками.

Предмет дослідження – динаміка мотивів спілкування в дошкільному віці.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми спілкування, експериментальному виявленні особливостей спілкування між ровесниками в дошкільному віці.

Завдання дослідження:

– з’ясувати стан дослідження проблеми у психолого-педагогічній науці;

– виявити мотиви спілкування дітей дошкільного віку з однолітками.

Методи дослідження: аналіз психолога та педагога. Спостереження, бесіда.